Cьогодні - 85 років з Дня народження Олеся Бердника. Величезного масштабу особистість, ціную його дуже-дуже і люблю його твори. Можливо хтось його теж читав, то для вас - один з моїх улюблених його віршів.



Коханий, заграй мені тишу
На дивну бандуру Мовчання,
Хай душу мою заколише
Сюїта смеркання...
Заграй на сопілку чекання
Безмовну симфонію дива.
В колисці твойого кохання
Я буду щаслива.

Мій добрий, заграй мені думу
На вечора зоряних струнах,
Акорди щасливого суму
Хай котяться в лунах...
А я полечу до смеркання
В обіймах твоєї розмови,
В мелодії пісні мовчання
Нечутного слова...

Коханий, відкрий свою душу —
Волошку у стиглому житі,
Бо стати віднині я мушу
Мовчанням блакиті.
Пелюстками ніжного квіття,
Що зріє під зорями лише...
Мій рідний, у ніч заповітну
Заграй мені тишу...

У очага.

О чем мечтает путник, застигнутый в пути непогодой?
О разном. Но более всего о том, чтобы встретить дом, в котором ждут его гостеприимные хозяева, и горит огонь в очаге.
Дом, где нет очага – холодный дом, мертвый.

Внутри человека, пока он Жив, горит огонь.
С каждым вдохом поддерживается невидимое пламя.
С каждым выдохом убирается сгоревшее.
Вдох-выдох – привычные качели, незаметные и незаменимые.
И ничего не нужно делать специально.